У житті кожного одруженого рибалки настає момент, коли ховати сімейний бюджет у коробках із воблерами стає дедалі важче, а вихідні на природі починають викликати легку підозру. І тоді в голові народжується «геніальний» план: — Кохана, а поїхали на риболовлю разом! Там така природа, пташки співають, захід сонця романтичний, уху зваримо… Ти просто відпочинеш від міста!
Дружина підозріло мружиться, але романтика бере гору, і вона погоджується. У цей момент ти почуваєшся великим дипломатом. Ти ще не знаєш, що наступні 24 години назавжди змінять твоє уявлення про рибальський побут, а твій улюблений сектор перетвориться на арену сімейної комедії.
Стадія 1: Збори як на тиждень у Париж
Еволюція сімейної риболовлі починається на етапі пакування машини. Зазвичай твій комплект речей на добу — це рюкзак, чохол із вудлищами та відро з прикормкою. Але коли їде жінка, багажник твого авто раптово стискається до розмірів сірникової коробки.
— Навіщо нам три ковдри, два надувні матраци і валіза з речами? Ми ж їдемо на одну ніч! — намагаєшся протестувати ти. — А якщо буде холодно? А якщо я промокну? А де я буду спати, на твоїй рибальській розкладачці, яка пахне риб’ячим жиром? І взагалі, куди ти збираєшся поставити це дзеркало?
У результаті коропові мати та запасні вудлища залишаються в гаражі, бо звільнене місце зайняли три види кремів від комарів, дорожній фен (який працює від розетки, якої на дикому ставку немає за визначенням) і окрема сумка «під корисні дрібнички». Машина сідає на ресори ще до виїзду з двору.
Стадія 2: Перші випробування дикою природою
Приїзд на водойму — це зіткнення двох цивілізацій. Ти виходиш, вдихаєш на повні груди запах болота й очерету і кажеш: «Краса!». Дружина виходить із машини в білих кросівках, миттєво вступає в розмоклу прибережну глину і робить перше незабутнє обличчя.
Далі починається серія запитань, на які у сучасної науки немає простих відповідей:
-
«А де тут туалет?» (Твоє коротке «Ну… скрізь, за кущами» сприймається як особиста образа).
-
«Чому ці черв’яки так огидно ворушаться? Ти знущаєшся, ти береш їх руками?!»
-
«Ой, що це стрибнуло? Жаба? Вона отруйна?»
Перші три години ти працюєш не рибалкою, а аніматором у п’ятизірковому готелі «У бобра». Ти розкладаєш намет, витираєш вологими серветками стільчики, кожні п’ять хвилин перевіряєш, чи не вкусив її кліщ, і намагаєшся довести, що дим від багаття — це найкращий парфум у світі. Закинути власні снасті вдається ближче до вечора, коли кохана нарешті затихає з телефоном на кріслі, намагаючись зловити бодай одну паличку зв’язку.
Стадія 3: Переломний момент і «паровоз»
Ніч минає відносно спокійно, якщо не враховувати того, що кожного разу, коли в лісі тріщала гілка, тебе штурхали в бік із криком: «Там хтось є, нас прийшли вбивати!». На світанку туман красиво лягає на воду. Ти, втомлений від нічних чергувань, відходиш на п’ять хвилин до сусіднього сектору — позичити у кума дрібку солі для ранкової яєчні.
І тут тишу над ставком розриває божевільний, безперервний свист електронного сигналізатора. Справжній короповий «паровоз». Риба взяла бойл і на шаленій швидкості мотає шнур із котушки.
Ти кидаєш сіль, летиш через кущі, ламаючи гілки, і здалеку бачиш картину, від якої перехоплює подих.
Твоя тендітна дружина, яка ще три години тому боялася торкнутися мокрого підсака, вже стоїть біля рід-поду. Вона схопила твоє дороге карбонове вудилище, затиснула комель під пахвою і щосили тягне його на себе, наче намагається витягнути з води підводний човен. Бланк зігнувся в три погибелі, фрикціон тріщить як скажений.
— Підсікай! Попускай фрикціон! Не форсуй! — кричиш ти на бігу, втрачаючи тапок у багнюці. — Сам відійди, не заважай! — раптом кричить вона у відповідь голосом, у якому немає жодного натяку на вчорашній переляк. — У мене тут ХТОСЬ Є! Він сильний! Віддай підсак і стій тихо!
Стадія 4: Народження монстра
Наступні десять хвилин — це чиста драма. Вона крутить ручку котушки з такою рішучістю, якій позаздрив би будь-який спортсмен. Риба ходить колами, намагається піти в очерет, але дружина тримає удар. У її очах палає такий первісний азарт, що ти розумієш: лагідна жінка, з якою ти прожив кілька років, залишилася в місті. На березі зараз стоїть хижак вищого порядку.
Ти акуратно, навшпиньках, як підлеглий перед генералом, опускаєш підсак у воду. Один плавний рух — і в сітці опиняється розкішний, лускатий короп кілограмів на чотири.
Що відбувається далі? Вона стрибає на березі, кричить від щастя, забувши про брудні кросівки та комарів. Вона сама (!) бере цього слизького коропа на руки для фотосесії, тримає його як рідну дитину і каже: — Знімай швидше! Оце так риба! А ти мені своїх карасиків показував, дивись, як треба ловити!
Ми обробляємо коропу губу антисептиком і разом відпускаємо його у воду. Вона проводжає його поглядом, витирає руки об твої улюблені рибальські штани і каже: — Так, а чому ми сидимо? Перезакидай снасть. Який там бойл стояв? Слива? Давай став сливу з ананасом, мені здається, там ще один такий ходить.
Головний висновок
Додому ми поверталися в абсолютно іншій атмосфері. Речі в багажник вона складала сама, стежачи, щоб котушки не поцарапалися. Весь вечір удома телефон дружини розривався від повідомлень у подружніх чатах, куди полетіли десятки фотографій із трофеєм та підписами: «Мій перший біг-фіш! Чоловік трохи допомагав із підсаком».
Звісно, тепер твоє рибальське життя трохи ускладниться. Тобі доведеться купити ще одне дороге крісло, особисте вудилище для коханої (бажано з якимись красивими елементами) і змиритися з тим, що на кожній риболовлі у тебе з’явився серйозний конкурент.
Але водночас ти отримав найкращого напарника у світі. Людину, яка тепер не буде запитувати, чому пачка гачків коштує як хороша туш для вій, і яка в п’ятницю ввечері сама підійде і скаже: — Ну що, речі зібрані? Погода шепче, давай заварювати каву і стартуємо на наш сектор!
